У давньоримських руїнах знайшли залишки механізму, який "винайшли" на 600 років пізніше

На колонах було виявлено сліди паралельних пропилів; такі сліди залишають рамні пилки, що приводяться в рух вручну або за допомогою енергії води, пише "Фокус".

У 1926 році в Герасі (сучасний Джераш, Йорданія) проводилися роботи з розчищення руїн храму Артеміди, який планувалося перетворити на музей. Невелике приміщення в одній із частин храму почали використовувати як склад для кам’яних блоків із написами. На той час на залишки якоїсь споруди, що знаходилася в цій кімнаті, особливої уваги не звернули.

У 2000 році археологи знову зацікавилися цим місцем. Що ж тут розташовувалося? На висоті чотирьох метрів знаходився резервуар, який, мабуть, наповнювався з міського водопроводу. Звідти вода мала надходити на водяне колесо.

Саме колесо не збереглося, проте на опорах залишилися квадратні отвори, в яких кріпився вал. Крім того, на одній з опор видно кругові сліди, залишені якимось предметом, що обертався. Вчені з’ясували, що під час роботи механізм зміщувався на 14 см у вертикальній площині. Ймовірно, по обидва боки від водяного колеса на валу були закріплені диски (найімовірніше, дерев’яні, скріплені цвяхами) діаметром не менше 1 метра — саме вони й залишили сліди на опорах. Також зберігся жолоб, по якому вода подавалася на колесо, і канал у підлозі для її відведення з приміщення.

Судячи з непрямих ознак, саме колесо мало ширину близько півметра та діаметр 4,5–5 метрів. Що ж тут було? Водяний млин? Але жодних фрагментів кам’яних жорнів виявити не вдалося. До того ж, залишки конструкції не нагадували відомі пристрої для помелу зерна.

Археологам вдалося розгадати загадку після того, як вони виявили два вапнякові барабани, вага яких перевищувала 2 тонни. На цих барабанах колон були помітні сліди часткового розпилювання, причому характер цих слідів досить цікавий: це серія з чотирьох паралельних пропилів, розташованих на рівній відстані один від одного та однакової глибини.

Фрагменти колон розпилювали на плити за допомогою певного пристрою, що складався з чотирьох паралельних пилок. Археологи припустили, що в приміщенні знаходилася лісопильня або каменепильня, що приводилася в рух водяним колесом, і реконструювали її можливу будову.

Металеві пилки мали мати довжину не менше 2,2 м (виходячи з розмірів барабанів колон) і кріпитися в дерев’яних рамах. Таких рам було дві, у кожній — по чотири полотна. Рух на них передавався через дерев'яні диски, насаджених на вал по обидва боки від водяного колеса. На кожному диску був зміщений відносно центру штифт, до якого кріпився довгий шатун, з'єднаний з рамою пилки — по суті, найпростіший кривошипний механізм. Цей пристрій дозволяв розпилювати два барабани колон одночасно. За деякими оцінками, дерев’яна конструкція разом із пилами важила близько 300 кг.

Експерти вважають, що каменотесня з’явилася в період після V століття — коли спорожнілий храм Артеміди почали розбирати на будівельні матеріали. Найімовірніше, ця каменотесня з водяним приводом функціонувала за часів візантійського імператора Юстиніана (527–565 рр.) та його наступників, коли в місті активно зводилися церкви, каплиці та лазні, що вимагали великої кількості кам’яних плит для облицювання підлог і стін. Якщо припущення вчених вірне, то в Герасі кам’янорільня з’явилася на 600 років раніше за свої знамениті аналоги з Середньовіччя.

Інші новини науки

• У Стародавньому Римі будували на століття: у бетоні римлян був секретний інгредієнт. Вчені з'ясували, що бетон у Стародавньому Римі міг самостійно "загоювати" тріщини. Тепер дослідники виявили секретний інгредієнт, який містився в ньому.
• Більшість стародавніх римлян орендували житло: як виглядали квартири 1900 років тому. Сьогодні в Римі, біля підніжжя Капітолійського пагорба, досі стоїть римський багатоквартирний будинок, якому вже 1900 років. Згідно з документами IV століття, у місті налічувалося близько 46 000 таких багатоквартирних будинків.