Ніхто не знає, наскільки глибокий світовий океан: щось заважає виміряти глибину найнижчої точки

Океан покриває більшу частину поверхні планети, але ми досі точно не знаємо, наскільки він глибокий. Незважаючи на те, що люди вже побували в Безодні Челленджера — найглибшій точці океану — її точна глибина досі залишається загадкою, пише IFLScience.

Незважаючи на те, що вимірювання глибини найглибшої точки океану проводилися щонайменше чотири рази, вчені досі не можуть дійти єдиної думки. Проблема в тому, що результати вимірювань залежать від того, кого запитати, які методи використовувалися та як того дня поводився океан.

Безодня Челленджера розташована в південній частині Маріанської западини і вважається місцем, де знаходиться найглибша відома точка морського дна. Це місце також часто називають океанічним аналогом Великого каньйону на дні західної частини Тихого океану.

За словами вчених, Безда Челленджера являє собою систему з трьох взаємопов’язаних западин: центральна — наймілкіша, за нею йде західна, а найглибшою вважається східна. Існує думка, що глибина Безодні Челленджера становить близько 10 935 метрів — ця цифра, ймовірно, взята з дослідження океанографів NOAA, проведеного у 2021 році. Ці дані не обов’язково є правильними, як вважають експерти, однак вони не відображають повної картини — справа в тому, що навіть високоточні вимірювання у 21 столітті можуть давати результати, які відрізняються на дивно велику величину.

Зазначимо, що вчені вимірюють глибину Безодні Челленджера з 1950-х років, використовуючи два різні методи, які вдосконалювалися та відточувалися протягом десятиліть. Один із них ґрунтується на вимірюванні тиску води, хоча для цього необхідно опустити датчик безпосередньо в ту точку, глибину якої потрібно визначити.

Відомо, що вперше люди досягли улоговини Безодні Челенджера за допомогою глибоководного апарата у 1960 році. Втім, цей спосіб не вважається найзручнішим, якщо мета полягає у вимірюванні висоти, а не у дослідженні великих незвіданих куточків планети. Проте до цього британські та науково-дослідні судна покладалися на метод акустичної батиметрії: звукові хвилі надсилалися до дна, а потім фіксувався час їхнього повернення після відбиття. Оскільки швидкість поширення звуку в морській воді відома, час проходження сигналу туди й назад можна перевести у показник глибини.

З того часу технологія вдосконалилася, і вона досі залишається основним способом визначення глибини океану. Дані показують, що в районі Безодні Челленджера звуковому сигналу потрібно близько 15 секунд, щоб пройти шлях від судна до дна і назад. Однак відомо, що на швидкість цього процесу можуть незначно впливати температура води, солоність, тиск та інші фактори.

У новому дослідженні японські вчені продемонстрували, як ці фактори можуть вплинути на результат. Команда розробила п’ять моделей, що враховують різні океанографічні умови, та внесла в них дані акустичних вимірювань глибини. Результати показали, що відмінності в умовах можуть суттєво змінювати оцінки глибини для східної улоговини Безодні Челленджера: результати коливалися від 10 914 до 10 932 метрів.

Інші новини про океан

• Під льодами Антарктиди знайдено щось древнє й особливе: це допомогло життю з’явитися на Землі
• Міф про Парфенон нарешті розвінчано через 2000 років: оптичної ілюзії не існує