Золота лихоманка 1862 року: як Монтана перетворилася з глушини на процвітаючий штат (фото)
Улітку 1862 року на території сучасної Монтани сталася подія, яка за лічені місяці перетворила віддалений гірський район на один із найгарячіших центрів американського Заходу. Золото знайшли в гравії біля струмка, а звістка про родовище швидко розлетілася серед старателів. Так розпочалася одна з багатьох золотих лихоманок, які увійшли в історію.
Так почалася золота лихоманка в Монтані — процес, який сприяв появі нових поселень, стрімкому припливу людей і формуванню майбутнього штату Монтана. Першим великим центром цієї лихоманки став Баннак, історія якого сьогодні зберігається як одна з найвідоміших сторінок минулого американського Заходу. Фокус зібрав найцікавіші факти про ці події.
З чого почалася золота лихоманка
28 липня 1862 року старателі Джон Вайт і його напарник Вільям Ідс знайшли золото в гравії біля Грасхоппер-Крік — притоки річки Біверхед на південному заході сучасної Монтани. Ця подія стала першим великим відкриттям золота в історії штату.
Назва самого струмка також пов’язана з місцевими умовами. Під час пошуків золота старателі зіткнулися з величезною кількістю коників, через що водойму назвали Grasshopper Creek — "Струмок Коників". Незабаром ця назва стала асоціюватися вже не з комахами, а з одним із найвідоміших золотих родовищ регіону.
Цікаво, що золото в майбутній Монтані знаходили й раніше. Повідомлення про невеликі знахідки в долині Дір-Лодж та в районі Золотого струмка з'являлися ще у 1850-х роках. Проте відкриття на Грасхоппер-Крік у 1862 році стало подією, яка запустила масштабну золоту лихоманку.
Швидкий розвиток копалень та поява Баннаку
Після відкриття родовища до району почали прибувати старателі, торговці та інші переселенці. Поселення, яке виникло біля копалень, отримало назву Баннак. Уже влітку 1862 року сюди прибули сотні людей, а до наступної весни населення поселення сягнуло приблизно тисячі осіб.
Зростання на цьому не зупинилося. До 1863 року населення Баннака перевищило 3000 людей. Для віддаленого поселення, яке ще зовсім недавно фактично не існувало, це було надзвичайно стрімке перетворення.
Баннак став першим великим золотим містом майбутньої Монтани. Його розвиток показує характерну рису золотої лихоманки XIX століття: родовище могло за дуже короткий час створити ціле місто, а виснаження запасів — так само швидко позбавити його колишньої популярності.
Кого привабила нажива: старателі, торговці та шахраї
Разом із людьми, які прагнули розбагатіти на золоті, до Баннака прибували торговці та підприємці. Але золоті копальні приваблювали також професійних злочинців і шахраїв. Золото, знайдене у 1862 році, сприяло появі перших професійних злочинців на території майбутньої Монтани.
Напружена атмосфера золотого табору, великі суми готівки та слабка система правопорядку сприяли поширенню пограбувань, шахрайства та насильства. Саме ці обставини згодом стали частиною історії знаменитих місцевих "вігілантів". Частина мешканців вважала, що офіційні органи влади не здатні забезпечити безпеку, тому місцеві жителі почали самостійно переслідувати людей, яких вважали злочинцями.
Найвідомішою постаттю цієї історії став Генрі Пламмер, шериф Баннака, якого вігіланти звинуватили в тому, що він таємно керував бандою грабіжників. У грудні 1863 року вони організували кампанію проти підозрюваних членів банди, а в січні 1864 року стратили Пламмера та кількох інших чоловіків без судового розгляду.
Від столиці до міста-привида: що сталося з Баннаком
У 1864 році Монтана отримала статус федеральної території США й Баннак стало його першою столицею. Однак столичний статус Баннака виявився нетривалим. Коли нові родовища відкрили в районі Олдер-Галч, центр активності перемістився до іншого поселення — Вірджинія-Сіті. Згодом Баннак почав втрачати мешканців і перетворився на місто-привид.
Але занепад Баннака не означав миттєвого зникнення міста. Після відтоку старателів поселення ще деякий час залишалося важливим місцевим центром: у 1865 році тут працювала перша територіальна законодавча асамблея Монтани, а сам Баннак залишався адміністративним центром округу Біверхед до 1881 року. Однак його значення зменшувалося разом із виснаженням найближчих золотих родовищ.
Зрештою Баннак перетворився на одне з тих поселень американського Заходу, які буквально застигли в часі після завершення золотої лихоманки. Сьогодні його історичний центр зберігає десятки будівель XIX століття, завдяки чому колишня столиця Монтани дає рідкісну можливість побачити, як виглядало справжнє місто часів золотої лихоманки.
Де знайшли одне з найбагатших родовищ
Ще одне надзвичайно багате родовище золота в Монтані відкрили наприкінці 1864 року в Конфедератській ущелині, у горах Біґ-Бельт. Золото тут знайшли четверо колишніх солдатів Конфедерації — Джек Томпсон, Вашингтон Бейкер, Джон Веллс і Помп Денніс. Вони прямували вздовж річки Міссурі в пошуках золота, коли натрапили на перспективну ділянку біля гирла ущелини. Незабаром навколо родовища виникло поселення Даймонд-Сіті, яке стало одним із найбільших золотих таборів території Монтана.
Масштаб знахідки виявився величезним. До 1867 року в Даймонд-Сіті мешкало близько 5 тисяч людей, а Конфедератська ущелина стала одним із найпродуктивніших золотих районів Монтани. Особливо багатою була ділянка, відома як Монтана-Бар. За оцінкою Геологічної служби США, з розсипних родовищ цього району видобули близько 580 550 тройських унцій золота — приблизно 18 тонн.
Проте Конфедератська ущелина цікава не лише кількістю видобутого золота. Її історія показує, наскільки швидко золота лихоманка могла створити ціле місто посеред дикої місцевості. Даймонд-Сіті проіснував недовго: коли багаті поклади почали виснажуватися, старателі вирушили на пошуки нових родовищ, а поселення поступово спорожніло.
Найвідоміший самородок з Монтани
Одним із найвідоміших великих самородків, знайдених у Монтані під час золотої лихоманки, став самородок із Сноу-Шу-Ґалч, виявлений у 1865 році. У книзі Роберта Вона "Тоді і зараз, або тридцять шість років у Скелястих горах", опублікованій наприкінці XIX століття, зазначено, що він важив 178 унцій, тобто приблизно 5,5 кг. На самородку залишалася частина кварцу, а його тодішню вартість оцінювали приблизно у 3200 доларів. Саме Вон називав його найбільшим самородком, знайденим у Монтані.
Для старателів 1860-х років такі знахідки були матеріалізацією головної мрії золотої лихоманки. У розсипних родовищах золото накопичувалося в гравії та біля корінної породи, тому разом із дрібними частинками іноді траплялися й великі шматки металу. Водночас величезні самородки були винятковою рідкістю, а більша частина золота, яку знаходили старателі, складалася з набагато дрібніших частинок.
Золота лихоманка в Монтані залишила після себе не лише історії про величезні статки й золоті самородки. За кілька років вона змінила карту регіону: на місці тимчасових старательських таборів виникли міста, деякі з яких згодом стали важливими центрами Монтани, а інші зникли майже без сліду. Баннак, Даймонд-Сіті та десятки інших поселень сьогодні нагадують про час, коли одна золота знахідка могла за лічені місяці змінити долю цілого краю.
Інші новини науки
- У липні 1911 року американський дослідник Гайрам Бінґем відкрив світові Мачу-Пікчу. Це місто інків сьогодні вважається одним із найвидатніших археологічних комплексів світу.
- Під час дослідження візантійського затонулого корабля біля узбережжя Хорватії вчені виявили понад 600 грамів золота, дорогоцінні камені, імператорські монети та рідкісний перстень-печатку, який, ймовірно, належав високопоставленому чиновнику.