Розділи
Матеріали

"Вояджер-1" полетів другим, але відлетів рекордно далі, ніж його напарник: чому (фото)

Андрій Кадук
Запуск космічного апарата "Вояджер-1" на ракеті-носії "Титан-Центавр". Праворуч: ілюстрація зонда "Вояджер-1" у міжзоряному просторі | Фото: NASA

Рішення вчених, ухвалені у 1970-х та 1980-х роках, вплинули на те, що зонд "Вояджер-1" опинився на 9 років раніше на відстані 1 світлового дня від Землі, ніж зонд "Вояджер-2".

18 листопада 2026 року космічний апарат NASA "Вояджер-1" встановив новий рекорд — він досяг найбільшої відстані від Землі. Цю відстань, відому як один світловий день, світло долає за добу. Але космічний апарат NASA "Вояджер-2", який було запущено раніше, опиниться на тій самій відстані лише у 2035 році. З чим це пов’язано? Про це пише Space.

18 листопада зонд "Вояджер-1" опинився на відстані 25 902 068 356 кілометрів від Землі. Жоден космічний апарат ще не долітав так далеко в космос. "Вояджер-1" було запущено 5 вересня 1977 року, а "Вояджер-2" — 20 серпня того ж року, тобто він мав опинитися на відстані одного світлового дня від Землі раніше. То чому ж зонд "Вояджер-2" опиниться там лише через 9 років?

Траєкторії руху зондів "Вояджер-1" і "Вояджер-2"
Фото: NASA

Причина пов’язана з вибором траєкторій польоту на початковому етапі обох місій. Через це апарат "Вояджер-1" віддаляється від Землі щороку на 3,5 астрономічних одиниць (1 астрономічна одиниця — це приблизно 150 мільйонів кілометрів або відстань від Землі до Сонця), а "Вояджер-2" — на 3,1 астрономічної одиниці.

Спочатку обидва космічні апарати мали досліджувати Юпітер і Сатурн. Але NASA отримало додаткове фінансування, тож "Вояджер-2" вдалося відправити для дослідження найвіддаленіших планет Сонячної системи — Урана та Нептуна. У підсумку "Вояджер-2" став першим і єдиним апаратом, який досліджував Уран і Нептун з близької відстані.

Фотографія Сатурна, зроблена апаратом "Вояджер-1" 16 листопада 1980 року з відстані 5 300 000 кілометрів
Фото: NASA

Під час запуску космічних апаратів NASA обрало швидшу траєкторію польоту для зонда "Вояджер-1". Тому він досяг Юпітера 5 березня 1979 року, а "Вояджер-2" опинився біля найбільшої планети Сонячної системи лише 9 липня 1979 року.

Обидва апарати здійснили гравітаційний маневр навколо Юпітера, що дозволило їм збільшити швидкість польоту приблизно на 10 км/с. Цього вистачило, щоб вивести апарати на швидший маршрут до Сатурна, а "Вояджер-2" — ще й до Урану та Нептуна, і, зрештою, дозволило їм покинути Сонячну систему.

Знімки Урана, зроблені апаратом "Вояджер-2" з відстані 9,5 мільйона кілометрів. Ліворуч — Уран у природних кольорах, праворуч — у штучних кольорах, що дозволяють виділити особливості атмосфери
Фото: NASA

Однак "Вояджер-1" здійснив гравітаційний маневр навколо Сатурна, щоб дослідити кільця планети та її найбільший супутник — Титан. Після цього зонд NASA покинув площину Сонячної системи.

Водночас "Вояджер-2" збільшив швидкість польоту поблизу Сатурна та Урана, але потім зменшив швидкість поблизу Нептуна. Це сталося через те, що апарат змінив курс, щоб пролетіти поруч із Тритоном — найбільшим супутником планети. Лише після цього "Вояджер-2" покинув площину Сонячної системи й ще більше знизив швидкість руху.

Зрештою обидва зонди опинилися в міжзоряному просторі. "Вояджер-1" досяг цього у 2012 році, а "Вояджер-2" — у 2018 році. Очікується, що обидва космічні апарати зможуть продовжувати роботу до 2030-х років, якщо вистачить ресурсу їхніх ядерних джерел енергії.

Інші новини науки