Незвичайний бетон і сприятливий рельєф: чому акведуки Римської імперії стоять уже 2000 років (фото)

Стародавні римляни добре відомі своїми акведуками, які постачали воду до їхніх міст. Акведуки мали довжину від кількох десятків до кількох сотень кілометрів і розташовувалися по всій Римській імперії. Акведук (Aquae ductus, у буквальному перекладі "водопровід") забезпечував водою громадські лазні, туалети, фонтани та приватні будинки в різних містах величезної імперії. Залишки багатьох акведуків існують досі, навіть через понад 2000 років після їхнього будівництва. Це один із найвідоміших інженерних шедеврів стародавніх римлян. Але як вони будували такі великі й довговічні гідротехнічні споруди? Про це пише Live Science.

По-перше, римляни обирали джерело води для акведука, і джерела були найпоширенішим джерелом води. Акведуки проектували таким чином, щоб вода текла до міста. Успішне будівництво акведуків забезпечувалося поступовим нахилом вниз від джерела до кінцевого пункту подачі води. У римських акведуках вода рухалася лише під дією сили тяжіння, зазвичай під дуже невеликим нахилом.

Римським інженерам доводилося ретельно прокладати маршрут із необхідним ухилом, враховуючи особливості місцевості. При цьому акведуки будували на стійких геологічних формаціях. Під час будівництва акведуків часто оминали пагорби та гори.

Під час будівництва римляни використовували особливий вид бетону, який служив набагато довше, ніж сучасний бетон. У римському бетоні використовували пуццолан. Це суміш вулканічного попелу та пемзи, яку змішували з вапном і водою. Таким чином виходив надзвичайно міцний бетон. Але це був не єдиний фактор, що дозволяв римським акведукам функціонувати сотні й навіть тисячі років.

Регулярне технічне обслуговування, яке в багатьох випадках тривало аж до Середньовіччя, також допомогло римським акведукам витримати випробування часом. І, звісно, їхня довговічність пов’язана з тим, що будівельники уникали нестабільних ділянок місцевості.

Навіть після падіння Західної Римської імперії у 476 році н. е. багато її акведуків збереглися. Один із акведуків, Аква-Вірго, побудований у 19 році до н. е., досі постачає воду до Риму.

Акведуки не завжди пролягали над землею. Іноді вони мали довгі підземні ділянки в районах, де не можна було збудувати надземну споруду. Також деякі акведуки майже не мали надземних ділянок за межами міста.

У міру наближення до міста вода потрапляла у спеціальні відстійники, які допомагали видаляти бруд та забруднювальні речовини. Потім вода продовжувала свій шлях до розподільного резервуара, а звідти вона прямувала в різних напрямках.

Найвищий збережений давньоримський акведук називається Пон-дю-Гар і розташований у Франції. Ця пам’ятка Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО має довжину 275 метрів і висоту 47 метрів.

Інші новини науки

• Під час дослідження палацу одного з римських імператорів археологи виявили незвичайну приватну лазню.
• Несподіваний серфінг: найбільша у світі рептилія долає в океані сотні кілометрів.