Люди — єдині істоти на планеті, які ходять уві сні: що з нами не так

Люди постійно ходять уві сні — така поведінка століттями зачаровувала й лякала людство: від сомнамбулізму з заламуванням рук до дивних випадків вбивств, пов’язаних із лунатизмом. Вчені вважають цей стан тривожним, загадковим, а часом навіть кумедним, оскільки він суперечить фундаментальній ідеї: сон — це стан спокою, пише Popular Science.

Згідно зі статистикою, лунатизм вражає близько 5 % дітей та 1,5 % дорослих. Але що саме змушує людей ходити уві сні? Зазначимо, що в інших тварин є свої варіанти неспокійного сну: наприклад, собаки рухають лапами ніби під час бігу, а кішки посмикують лапами від роздратування. Однак справжній лунатизм, що включає стояння, ходьбу та подолання перешкод, насправді не був задокументований у інших видів.

За словами доцента еволюційної антропології в Університеті Торонто Девіда Самсона, малоймовірно, що люди є унікальними в плані наявності дивних рухових явищ під час сну, але лунатизм у тому вигляді, в якому ми його визначаємо, у переважній більшості випадків характерний саме для людини. Але чому лунатизм зустрічається лише серед людей?

Лунатизм здебільшого трапляється під час глибокого не-REM-сну. Частина мозку, що відповідає за рух і збудження, активізується, тоді як ділянки, відповідальні за рефлекторне сприйняття, судження та пам’ять, залишаються у стані, схожому на сон. Фактично це означає, що наше тіло здатне на дивно складні речі — наприклад, підніматися сходами, відчиняти двері, блукати темним коридором. Однак частина мозку, що відповідає за усвідомлення, судження та пам’ять, по суті, залишається у сплячому стані. Саме тому лунатики можуть здаватися лякаюче цілеспрямованими, абсолютно не розуміючи, що вони роблять.

За словами Самсона, лунатизм не варто розглядати як поведінку, що еволюціонувала з певною метою. Натомість лунатизм, ймовірно, є рідкісним недоліком у тонко налагодженій системі сну. Зазначимо, що з точки зору еволюції для більшості приматів, які сплять на деревах, ця вразливість була б катастрофічною. Але для людини безпосередні наслідки пробудження від сну могли бути пом’якшені.

Експерти вважають, що природний відбір не позбавив людей лунатизму, оскільки навколишнє середовище наших предків не карало лунатиків. Більше того, лунатизм, ймовірно, захищав наших предків, коли вони почали спати в безпечніших і соціально захищених місцях.

Лунатизм передається у спадок

За словами Самсона, попередні дослідження показали, що генетика відіграє очевидну роль у тому, хто саме страждає на лунатизм. Єдиного "гена лунатизму" не існує, проте здатність засинати так глибоко, ймовірно, передається у спадок.

Не менш цікаво те, що лунатизм частіше зустрічається в дитинстві, коли переважає глибокий сон без швидких рухів очей (non-REM), а цикли сну та неспання мозку ще перебувають на стадії розвитку. Генетика теж відіграє тут певну роль.

Одне довгострокове дослідження показало, що у дітей, у яких у родині не було випадків лунатизму, ймовірність розвитку лунатизму становила близько 22%. Але цей показник зріс до 47%, якщо один із батьків страждав на лунатизм, і до 61%, якщо обоє батьків були лунатиками.

Інші новини науки

• Популярний лайфхак для боротьби зі спекою може стати смертельно небезпечним: що кажуть експерти
• Ліани заполонять ліс, а життя вимре: як через 100 років виглядатиме найбільший тропічний ліс