Звільнений Віллі, "кіт-мер" Стаббс та собаки із зіркою на Алеї слави: найвідоміші тварини у світі

Рін Тін Тін: перша у світі собака-кінозірка

Тривала Перша світова війна. 15 вересня 1918 року американський капрал Лі Дункан знайшов у розбомбленому розпліднику у Франції німецьку вівчарку з п’ятьма новонародженими цуценятами. Двох цуценят він взяв собі й назвав їх Рін Тін Тін та Нанетт — на честь маленьких ляльок-амулетів, які французькі діти дарували на щастя американським солдатам. Так почалася історія найвідомішого у світі собаки-актора, який став справжньою легендою кінематографа.

Після закінчення війни капрал Дункан взяв Рін Тін Тіна з собою до Лос-Анджелеса, а потім почав водити вихованця на виставки та кінопроби. Уже в 1922 році Рін Тін Тін вперше з'явився на екрані у фільмі "Людина з річки Hell's River" (1922) — пес замінив вовка, який злякався камер. Однак справжній успіх прийшов до Рін Тін Тіна трохи пізніше, після виходу фільму "Де починається північ" — стрічка мала неймовірний успіх.

Ще один цікавий факт про Рін Тін Тіна: пес фактично став рятівником студії Warner Bros. Справа в тому, що в 1920-х роках молода кінокомпанія Warner Bros перебувала на межі банкрутства. Але фільми за участю Рін Тін Тіна стали настільки популярними, що буквально завалили студію грошима. Представник студії Джек Уорнер навіть називав вівчарку "іпотечним платником", оскільки доходи від фільмів за його участю покривали всі борги компанії, а також фінансували інші проєкти.

Існує легенда, що на першій церемонії вручення премії "Оскар" у 1929 році саме Рін Тін Тін набрав найбільшу кількість голосів у номінації "Найкращий актор". Втім, Кіноакадемія все ж віддала премію людині — Емілю Яннінгсу. Але ім’я Рін Тін Тіна все ж було увічнено в історії — у віці 13 років пес отримав власну іменну зірку на Голлівудській Алеї слави.

Помер Рін Тін Тін 10 серпня 1932 року — його смерть стала у США справжньою національною трагедією.

Фокус зібрав історії про інших тварин, які стали відомими не лише в кінематографі, а й в інших сферах — зокрема, у науці, поп-культурі та військовій справі.

Собаки у космосі: Лайка, Стрілка та Білка

Лайка — одна з найвідоміших і найтрагічніших постатей в історії космонавтики. Вона стала першою живою істотою, виведеною на орбіту Землі, довівши, що живий організм здатний переносити умови невагомості: у 1957 році Лайку вивели на орбіту Землі на радянському кораблі "Супутник-2". На жаль, вона загинула під час польоту, що стало справжньою трагедією.

Зазначимо, що для перших космічних місій вчені свідомо обирали бездомних собак, оскільки вони здавалися витривалішими та звиклими до холоду, голоду, стресу та важких умов. Політ Лайки готували в неймовірному поспіху, оскільки хотіли встигнути організувати "щось епічне" до 40-річчя Жовтневої революції. У результаті на розробку супутника з герметичною кабіною для тварини виділили лише менше місяця.

3 листопада 1957 року з космодрому Байконур стартував корабель "Супутник-2" з Лайкою на борту. Щоб отримувати інформацію про самопочуття собаки, на космічному кораблі були встановлені датчики пульсу, дихання та тиску. На жаль, Лайка з цього польоту не повернулася.

Лише у 2002 році були оприлюднені подробиці цього історичного польоту: виявилося, що під час старту пульс Лайки від страху та перевантажень різко зріс, а система терморегуляції кабіни дала збій. Корпус супутника сильно розжарився на сонці, а температура всередині піднялася до 40 °C. Лайка загинула вже через 5–7 годин після старту, зробивши близько 4–5 обертів навколо Землі — причиною смерті стали перегрів і стрес.

Політ Лайки та її трагічна смерть викликали резонанс у суспільстві: одні стверджували, що люди не повинні змушувати тварин страждати заради науки, а інші наполягали, що смерть Лайки не була марною — політ довів, що жива істота може вижити під час виходу на орбіту Землі.

Трагічний політ Лайки відкрив шлях у космос для інших тварин — зокрема, для Білки та Стрілки, які, на щастя, повернулися живими.

У 1960 році собаки Білка та Стрілка стали першими тваринами в історії, які здійснили добовий орбітальний політ і успішно повернулися живими. По суті, саме їхнє успішне повернення відкрило шлях для космічних польотів людей.

Білка та Стрілка — найуспішніші та найвідоміші собаки-космонавти в історії. Їхній тріумф у 1960 році став підтвердженням того, що політ людини в космос є безпечним і можливим. Подібно до Лайки, Білка та Стрілка були звичайними дворнягами. Але їх обирали за певними критеріями:

• стать — лише самки;
• вага та розмір — до 6 кілограмів;
• зріст — до 35 сантиметрів;
• вік — від 2 до 6 років;
• забарвлення — обов’язково світле, оскільки їх було краще видно на чорно-білих знімках;
• характер: Білка була лідером, а Стрілка — трохи замкнутою.

Перед польотом обидві собаки пройшли спеціальну підготовку — їх тренували в центрифугах, барокамерах, а також привчали до тривалого перебування в замкнутих просторах. 19 серпня 1960 року Білка і Стрілка, а разом з ними 42 миші, дві щури, мухи-дрозофіли, а також деякі рослини й гриби вирушили в космос. Політ тривав 25 годин, за які корабель здійснив 17 повних обертів навколо Землі. На борту також вперше в історії було встановлено телевізійний зв’язок — вчені змогли спостерігати за поведінкою тварин у невагомості.

Овечка Доллі: подарувала надію мільйонам

Овечка Доллі — найвідоміша вівця в історії науки; у 1996 році вона стала першим у історії ссавцем, якого вдалося успішно клонувати з клітини дорослого організму — справжній прорив у генетиці та еволюції.

Попри те, що Доллі народилася в 1996 році, світ дізнався про її існування лише на початку 1997 року, коли вчені переконалися, що експеримент вдався. Процес створення Доллі став справжньою революцією: вчені використали звичайну клітину молочної залози дорослої вівці породи фінн-дорсет. З цієї клітини вилучили ядро, де містився весь генетичний матеріал, і помістили його в донорську яйцеклітину. За допомогою електричного розряду клітини змусили злитися, і яйцеклітина почала ділитися, немов звичайний запліднений ембріон. Його згодом імплантували сурогатній матері, яка й виношувала Доллі — дитинча отримало ім’я на честь співачки Доллі Партон. Загалом для досягнення успіху знадобилося 277 спроб.

Овечка Доллі прожила 6,5 років, хоча в середньому звичайні вівці цієї породи живуть 11–12 років. За цей час вона тричі народила потомство від звичайного барана — загалом на світ з’явилося шість ягнят. Це довело, що клоновані тварини здатні давати потомство.

Зазначимо, що у Доллі виявили прогресуюче захворювання легенів і важкий артрит, а передчасна смерть овечки викликала палкі суперечки серед вчених: деякі вважали, що Доллі вже народилася "генетичною старою". Оскільки клітину взяли у 6-річної вівці, на момент народження теломери Доллі вже могли бути пошкоджені. Втім, подальші дослідження показали, що цей дефект, насправді, виникає не завжди.

Коллі Лессі — культурний феномен

Пес на ім'я Пел став першим і найвідомішим виконавцем ролі відданої коллі Лессі у фільмі 1943 року — згодом його нащадки грали Лессі в наступних серіях фільмів та серіалів. Як і Рін Тін Тін, Лессі удостоєний власної зірки на Алеї Слави.

Лессі — ймовірно, найвідоміший пес в історії світового кінематографу та літератури. Цей персонаж став міжнародним символом беззастережної відданості, розуму та героїзму, завдяки чому довгошерсті коллі стали однією з найпопулярніших порід у всьому світі.

Образ Лессі створив англо-американський письменник Ерік Найт — у 1938 році він опублікував коротке оповідання "Лессі повертається додому". Прототипом головного героя став власний коллі письменника на ім'я Тутс. Популярність оповідання була такою, що через два роки Найт розширив його до повноцінної повісті.

Ще через кілька років, у 1943-му, кіностудія Metro-Goldwyn-Mayer екранізувала роман Еріка Найта — фільм мав грандіозний успіх. Головну роль у ньому зіграв пес на прізвисько Пел. Спочатку він не мав зніматися у фільмі — планувалося, що головну роль виконає виставкова сучка породи коллі. Однак під час зйомок сцени переправи через бурхливу річку вона злякалася, тому було прийнято рішення замінити її на Пела. Емоційність і акторська "гра" собаки вразили режисера.

Ще один цікавий факт: за сюжетом Лессі — це самка, проте у фільмах і серіалах її завжди грали пси. На це було дві причини: по-перше, колли-самці більші за розміром і мають ефектнішу шерсть; по-друге, самки-колли линяють двічі на рік, а самці — лише раз.

Лессі стала культурним феноменом і отримала власну іменну зірку на Алеї слави. Зірка одна — незважаючи на те, що у фільмах і серіалах цю роль виконували три різні тварини.

Косатка Кейко: виявилася ближчою до людей, ніж до китів

Кейко — самець косатки, який зіграв головну роль у культовому фільмі "Звільніть Віллі", що вийшов на великі екрани у 1993 році. Фільм мав неймовірний успіх на території Сполучених Штатів, а потім у світі розгорнулася масштабна благодійна кампанія, завдяки якій Кейко врешті-решт відпустили на волю у відкритий океан біля узбережжя Ісландії.

Самець отримав японське ім’я Кейко, що в перекладі означає "Щасливчик", проте початок його життя був досить трагічним: у віці близько двох років самця виловили з океану та продали до ісландського акваріуму. Потім тварину передали до парку розваг у Канаді, а згодом — до розважального парку Reino Aventura в Мехіко. Там вода була водопровідною і занадто теплою для того, щоб полярний ссавець міг почуватися комфортно. У результаті у Кейко розвинулося шкірне захворювання, спостерігався серйозний дефіцит ваги, а його спинний плавник повністю опустився набік.

У 1992 році кіностудія Warner Bros шукала косатку для зйомок у фільмі про хлопчика, який рятує кита з акваріума. Кейко підійшов ідеально, оскільки був неймовірно миролюбним і слухняним, а фільм "Звільніть Віллі" зрештою здобув неймовірний успіх. У фіналі фільму звільнений кит повертається в океан, однак у реальності Кейко повернувся у свій тісний басейн. На щастя для ссавця, це викликало потужну хвилю обурення по всьому світу — давши старт руху під гаслом "Звільніть Віллі в реальному житті". Кампанія увінчалася успіхом: у 1996 році Кейко перевезли до спеціально побудованого величезного акваріума в штаті Орегон, США. Через два роки самця вилікували від хвороб, йому вдалося набрати понад тонну ваги і врешті-решт він знову став здоровим китом. У 2002 році його нарешті випустили у відкритий океан — кит проплив сотні кілометрів і дістався до берегів Норвегії.

Кейко так і не зміг пристосуватися до життя в дикій природі. Косатки — надзвичайно соціальні істоти зі складними родинними зв’язками та власною мовою. Кейко виріс серед людей, а тому просто не розумів своїх родичів, а вони не приймали його. У результаті Кейко, шукаючи людської компанії, приплив до норвезького фіорду, катав на спині дітей і дозволяв людям гладити його. Поховали косатку Кейко там же, у фіорді, на березі.

Військова справа та порятунок людей: пес Патрон, Балто та Стаббі

З початком повномасштабного вторгнення Росії український собака, який винюхує вибухівку, став національним героєм і світовим символом незламності. Пес Патрон допоміг ДСНС України виявити сотні мін і снарядів, а також отримав державну нагороду від президента України та був удостоєний статусу "Пса доброї волі" від UNICEF.

Хаскі Балто — ще один пес, який здобув світову славу та став справжнім національним героєм США; він також є найвідомішим упряжним собакою в історії. Кмітливість і витривалість Балто під час "Великої гонки милосердя" у 1925 році врятували від смерті сотні дітей на Алясці.

У січні 1925 року у віддаленому приморському містечку Ном на Алясці спалахнула епідемія смертельно небезпечної хвороби — дифтерії. Більшість хворих становили маленькі діти корінних народів, які не мали імунітету.

Єдиний місцевий лікар Леонгард Сеппала виявив, що місцеві запаси вакцини повністю вичерпалися, а нова партія ліків була лише в Анкориджі — за тисячі кілометрів від міста. Поїзд міг доставити вакцину лише до станції Ненана, розташованої за 1085 кілометрів від Нома. Водночас літак не міг доставити вакцину, оскільки зима, урагани та температура до -45 °C не дозволяли цього. У результаті єдиним шансом на порятунок стали собачі упряжки.

Для доставки сироватки було організовано безпрецедентну естафету, у якій взяли участь 20 погонщиків та близько 150 собак. Упряжкам належало передавати ящик з ліками з рук у руки: за звичайних умов такий шлях зайняв би до 25 днів, однак ліки у спеціальних контейнерах могли витримати не більше 6 днів у дорозі.

На момент естафети Балто було 6 років, і він очолив упряжку Гуннара Каасена — цей самець не вважався видатним лідером, а також був занадто важким і повільним для швидкісних перегонів, тому його часто використовували для перевезення важких вантажів. Однак в екстремальних умовах саме Балто проявив свій характер і врятував ситуацію.

Упряжка Каасена з лідером Балто мала пройти один із фінальних етапів естафети, однак погода погіршилася настільки, що цей етап ледь не закінчився трагічно. Через сніговий буревій видимість впала до нуля, а температура — до мінус 45 °C. У результаті Гуннару Каасену довелося повністю покластися на чуття Балто — собака самостійно орієнтувалася на занесеній снігом трасі, дивом оминаючи тріщини та проруби на льоду.

У якийсь момент порив вітру перекинув сани, а ящик із сироваткою впав у глибокий сніг — Каасену довелося голими руками в темряві відкопувати ліки, щоб вчасно доставити їх дітям. Коли вони дісталися до наступного пункту зміни екіпажу, там горіло світло, але погонщик спав, не очікуючи упряжку так рано в таку бурю. Бачачи, що у його собак ще є сили, а час спливає, Каасен вирішив не гаяти хвилини й продовжувати шлях без відпочинку.

2 лютого 1925 року о 5:30 ранку упряжка під керівництвом Балто в’їхала до Нома. Таким чином, на доставку вакцини знадобилося 5 днів і 7 годин, а ліки зрештою врятували життя сотень дітей — а Балто прославився на весь світ. Він помер у березні 1933 року у віці 14 років.

Сержант Стаббі — ще один пес, про якого неможливо не згадати. Він вважається найтитулованішим псом Першої світової війни. Сержант Стаббі служив в американській армії, брав участь у 17 боях, попереджав солдатів про газові атаки, знаходив поранених на полі бою, а також самостійно затримав німецького шпигуна, за що й отримав звання сержанта.

До речі, сержант Стаббі — єдиний пес в історії США, якому було присвоєно військове звання сержанта за бойові заслуги, а не просто як почесний титул.

Політика та державна служба: кіт-мер Стаббс

Кіт Стаббс — один із найвідоміших чотирилапих політиків у світі, який протягом майже двох десятиліть, з 1997 по 2017 рік, обіймав посаду почесного мера курортного містечка Талкітна на Алясці.

"Правління" кота Стаббса перетворило провінційне селище на популярний туристичний центр і стало живим символом американського місцевого гумору. Історія Стаббса почалася в 1997 році, коли менеджерка місцевого магазину Nagley's General Store Лорі Стек знайшла коробку з викинутими кошенятами. Один із них був без хвоста, за що й отримав ім’я Стаббса — "куций". Лорі залишила рудого кошеня жити в магазині.

Того ж року в Талкітні мали відбутися вибори мера: місцеві мешканці були настільки розчаровані реальними кандидатами, що вирішили пожартувати — розпочали жартівливу кампанію на підтримку рудого безхвостого кота. Виборці масово вписували в бюлетені ім’я кота, що зробило Стаббса мером.

Після цього до міста ринули тисячі туристів з усього світу — від Японії до Європи. Усі хотіли завітати до магазину та сфотографуватися з мером. Це стало потужним поштовхом для розвитку місцевих готелів, кафе та сувенірних крамничок.

У 2013 році на життя кота-мера було скоєно замах: на Стаббса накинувся великий бродячий пес, внаслідок чого мер отримав важкі травми: переломи кісток, розірване легеня та глибокі рани. На щастя, Стаббс вижив — найвідоміший у світі кіт-політик помер від старості в липні 2017 року у віці 20 років. Його смерть стала великою втратою для всього штату Аляска.