Їх рідко можна зустріти в океані: названо морських гігантів, яких люди майже повністю винищили (фото)

23 липня — Всесвітній день китів і дельфінів. Цей день було засновано у 1986 році, коли набула чинності заборона Міжнародної комісії з китобійного промислу на вилов китів: полювання на морських гігантів заради м’яса та жиру нарешті зупинили в усьому світі, щоб захистити морських ссавців і нагадати людям про проблеми, з якими вони стикаються.

Головна мета заборони китобійного промислу — зупинити вимирання рідкісних видів і припинити вилов, що загрожує виживанню тварин. Найбільше від китобійного промислу постраждали три види:

• сині кити;
• гладкі кити;
• горбаті кити.

Відомо, що за час дії заборони популяції деяких видів, зокрема горбатих і сірих китів, все ж почали відновлюватися. Однак гладкі та сині кити досі зустрічаються в океані надзвичайно рідко — незважаючи на величезні розміри цих гігантів, вчені все ще фіксують обмежену кількість особин у популяціях.

За словами вчених, попри глобальний статус мораторію, масовий вилов морських гігантів досі триває в деяких регіонах через юридичні лазівки та офіційні відмови дотримуватися правил. Наприклад:

• Норвегія офіційно виступає проти мораторію та продовжує комерційний вилов малих смугастиків у своїх водах;
• Ісландія на деякий час припиняла полювання, але згодом повернулася до нього, використавши внутрішні квоти на фінвалів і смугастиків;
• Японії вдавалося обходити заборону, оформлюючи вилов як наукові дослідження. Більше того, у 2019 році країна офіційно вийшла з Міжнародної китобійної комісії, щоб відновити комерційний вилов;
• полювання також дозволено корінним народам на Чукотці, РФ; у Гренландії, Данії; на Алясці, США, а також у деяких інших регіонах.

З нагоди Всесвітнього дня дельфінів і китів видання Фокус зібрало цікаві факти про три види, які найбільше постраждали від рук людей у часи комерційного китобійного промислу.

Синій кит

Сині кити — найбільші ссавці на Землі, які найбільше постраждали від китобійного промислу. Гігантські розміри цих тварин, по суті, зробили їх найціннішою здобиччю для китобоїв. У період промислового вилову вид опинився на межі повного, безповоротного зникнення.

До кінця 19 століття сині кити перебували у відносній безпеці: величезні розміри та висока швидкість дозволяли гігантам легко потопити дерев’яні човни та занурюватися на глибину. Однак із розвитком технологій ситуація кардинально змінилася. Винахід норвежцем Свеном Фойном гармати, що стріляє розривними гарпунами, позбавив синіх китів їхньої головної переваги — швидкості.

За словами вчених, основний удар припав на антарктичні води: лише у 20 столітті китобої знищили в цих водах близько 350 000 синіх китів; у всьому світі кількість загиблих китів сягнула 380 000. У результаті вже до 1960-х років від колись процвітаючої популяції синіх китів залишилося лише менше 1 % особин.

На щастя, Міжнародна комісія з китобійного промислу усвідомила масштаби екологічної катастрофи, і тому в 1966 році було введено повну заборону на полювання на синіх китів. Зазначимо, що заборона була введена на два десятиліття раніше, ніж загальний мораторій.

Сьогодні синій кит перебуває під захистом законів усіх країн світу, і його цілеспрямований комерційний вилов повністю припинено. На жаль, відновлення популяції відбувається вкрай повільно — однією з причин є тривалий цикл розмноження синіх китів.

За оцінками вчених, сьогодні у світовому океані налічується від 10 000 до 25 000 синіх китів. Для порівняння: це лише 3–11 % від колишньої популяції. Зазначимо, що сьогодні синім китам більше не загрожує китобійний промисел, але гіганти масово гинуть через зіткнення з великими морськими суднами, заплутуються в рибальських снастях, а також страждають через нестачу криля.

Горбатий кит

Горбаті кити вважаються одним із трьох видів, які більше за інших постраждали від промислового китобійного промислу. Однак сьогодні вони також є одним із найуспішніших прикладів порятунку дикої природи в історії людства. Позбувшись загрози повного винищення китобоями, цей вид зміг відновити свою чисельність практично до початкового рівня.

Горбаті кити, також відомі як горбачі, були ідеальною мішенню для китобоїв. Справа в тому, що ці морські гіганти мешкають поблизу берегів, повільно плавають і залишаються на поверхні після загибелі завдяки товстому шару підшкірного жиру.

За словами вчених, до початку масового полювання у світовому океані мешкало близько 125 000 — 150 000 горбатих китів, але вже до 1960-х років китобої знищили понад 95 % світової популяції. Передбачається, що на момент заборони китобійного промислу в океані залишилося лише близько 5 000 особин. Наприклад, у Північній Атлантиці популяція горбатих китів скоротилася з початкових 15 000 особин до всього 700. У Південній Атлантиці вціліти вдалося лише 440 китам.

На щастя, у 1963 році Міжнародна комісія з китобійного промислу заборонила комерційний китобійний промисел у Південній півкулі, а в 1966 році ця заборона поширилася на весь світ. Зазначимо, що це сталося за 20 років до глобального мораторію на китобійний промисел.

Дослідники вважають, що саме завдяки ранній забороні популяції горбатих китів змогла відновитися швидше, ніж у інших великих представників цього виду. Сьогодні, за оцінками експертів, у світовому океані мешкає близько 135 000 горбатих китів. При цьому популяції Південної Атлантики вдалося майже повністю повернутися до показників, що були до початку комерційного китобійного промислу.

На жаль, як і інші морські мешканці, горбаті кити сьогодні стикаються з низкою інших проблем, зокрема:

• зіткнення з великими суднами;
• рибальські сітки;
• різке скорочення вилову.

Гладкий кит

Гладкі кити — головні жертви та символи трагедії китобійного промислу, оскільки цим морським гігантам так і не вдалося оговтатися після масового вилову. Дослідники зазначають, що представники цього виду постраждали раніше й сильніше за інші види: їхнє винищення почалося ще в Середньовіччі.

Китобої називали гладких китів right whales, тобто "правильними китами", оскільки саме ці морські гіганти стали ідеальною мішенню для полювання. Справа в тому, що ці морські гіганти мали біологічні особливості, які зробили їх легкою мішенню задовго до появи парових суден і розривних гарпунів. Ще одним фактором є велика кількість підшкірного жиру — він становить близько 40 % загальної ваги тварин. Через це вбитий гладкий кит не тоне у воді, а тому мисливцям було просто буксирувати його до берега на звичайних дерев’яних човнах. Кити також мешкають близько до узбережжя і відносно повільно пересуваються. Також відомо, що довгі й гнучкі китові вуса цінувалися на вагу золота і масово використовувалися в промисловості.

На відміну від синіх китів, а тим більше горбатих, популяція гладких китів досі перебуває за крок від повного зникнення.

Зазначимо, що родина гладких китів представлена трьома основними видами:

• північноатлантичні гладкі кити — одні з найрідкісніших у світі, загалом близько 384 особин;
• японський (північнотихоокеанський) гладкий кит — у світі залишилося лише від 200 до 400 особин;
• південний гладкий кит — вид, який, як вважається, відновлюється швидше за своїх родичів; у Південній півкулі мешкає від 11 000 до 13 000 особин.

Офіційну заборону на полювання на гладких китів запровадила Ліга Націй у 1935 році — вони стали першими у світі китами, які отримали міжнародний правовий захист. Втім, незважаючи на майже 100-річну заборону полювання, гладким китам так і не вдається відновити свою популяцію. Сьогодні гладкі кити постійно заплутуються в сітках і страждають від зіткнень із суднами.