Розділи
Матеріали

Комерційно провальний винахід: перші злитки "нержавійки" відправили на металобрухт

Ксенія Коваленко
Фото: Wikimedia Commons

У серпні 1913 року металург, який шукав особливий сорт сталі для збройових стволів, натрапив на сплав, стійкий до дії кислот. Його компанія визнала цей матеріал марним, проте сьогодні він використовується повсюдно: від хмарочосів і операційних залів до космічних ракет. Йдеться про нержавіючу сталь.

Гаррі Брірлі народився у Шеффілді в 1871 році в родині сталевара. У дванадцять років він покинув школу, щоб влаштуватися мийником пляшок у хімічну лабораторію на сталеливарному заводі "Томас Ферт і сини" (Thomas Firth & Sons). Там він самостійно вивчав металургію та відвідував вечірні заняття, пише Фокус.

У 1908 році його призначили директором нової дослідницької лабораторії "Браун-Ферт" (Brown Firth) у Шеффілді. Чотири роки по тому державний збройовий завод в Енфілді доручив йому розробити сплав, здатний витримувати високі температури та внутрішнє тертя, що виникають у стволах гвинтівок.

Брірлі почав виплавляти сталь, змінюючи вміст хрому та вуглецю. Щоб дослідити внутрішню структуру зразків під мікроскопом, їх потрібно було відполірувати та протравити азотною кислотою. У ході роботи з’ясувалося, що зразки з підвищеним вмістом хрому не піддаються дії цього реагенту.

13 серпня 1913 року в електричній печі він провів плавку № 1008, додавши 12,8 % хрому та 0,24 % вуглецю. Отриманий злиток не тільки виявився стійким до азотної кислоти, але й не заіржавів, пролежавши кілька тижнів у вологому повітрі Шеффілда. Для збройових стволів цей сплав не підійшов, оскільки деформувався при екстремальних температурах, що виникають під час стрільби. Керівництво компанії "Ферт" визнало це відкриття комерційно провальним, відмовилося його патентувати та наказало викинути залишки злитків на металобрухт.

Брірлі також виявив, що метал не покривається плямами при контакті з оцтом або лимонним соком. Будучи впевненим у тому, що матеріал стане в нагоді в харчовій промисловості, він надіслав зразки кільком шеффілдським виробникам ножів, але ті повернули їх назад, заявивши, що такий метал неможливо кувати.

Не втрачаючи віри в корисність свого матеріалу, Брірлі викупив п’ятдесят кілограмів цієї сталі у власної компанії та вирушив на завод "Портленд Воркс" (Portland Works). Там він переконав Ернеста Стюарта, керівника ножової фірми "Р. Ф. Мослі", зайнятися виробництвом столових приборів під його керівництвом.

Інші новини науки