Завойовуючи Новий Світ, європейці відмовилися від своїх обладунків: що вони обрали натомість
Європейці відмовилися від сталевих обладунків на користь бавовняних, таких самих, як ті, що носив їхній супротивник. І спека була не єдиною причиною такого дивного рішення.
Ацтеки воювали в "ічкауіпіллі" — бавовняному панцирі, що складався з шарів тканини, прострочених ромбоподібним візерунком. Товщина такого обладунку становила кілька пальців. У деяких джерелах згадується, що його просочували соляним розчином для надання твердості. Це був м’який обладунок, що нагадував європейський гамбезон, який ефективно зупиняв або пом’якшував удари зброї, найпоширенішої на полях битв того часу: обсидіанових лез "макуауїтлі", стріл, снарядів для пращі та дротиків, що кидалися за допомогою "атлатля", пише Фокус.
Причиною заміни була зовсім не виснажлива спека — принаймні, не там, де вирішувалася доля війни. Долина Мехіко розташована на висоті понад дві тисячі метрів, і клімат там помірний, з прохолодними ночами, а зовсім не тропічна спека; тож на високогірному плато спека відігравала другорядну роль. У спекотних прибережних районах, наприклад, в околицях Веракруса, або під час походів у Центральній Америці — метал ставав справжнім мученням, і іспанці при першій же нагоді переходили на бавовняне спорядження.
Втім, ключову роль відіграли чотири фактори. По-перше, власне вага: бавовняні обладунки були в рази легшими за кольчугу чи лати, що було безцінним під час тривалих переходів, під час підйому на схили або під час боїв на озері. По-друге, вологість: через часті дощі, необхідність долати броди та близькість озера, на березі якого стояв Теночтітлан, сталь без постійного догляду швидко іржавіла, тоді як бавовна не вимагала жодного догляду. По-третє, постачання: далеко від узбережжя сталь була дефіцитом, і її заміна коштувала цілий статок, тоді як бавовняні обладунки можна було виготовити або полагодити в будь-якому селі.
Четвертий фактор — ефективність проти конкретного супротивника, у якого не було ані грама сталі. Проти обсидіану, стріл і дротиків такий набивний захист працював чудово: дротик, випущений з атлатля, міг пробити кольчугу, але при цьому все одно застрягав у бавовняній тканині.
Іспанська сталь зупиняла практично будь-які снаряди корінних народів, але поранення найчастіше припадали на ті частини тіла, які залишалися відкритими: руки, шию та обличчя. Проблема сталі полягала не в поганому захисті, а в її великій вазі, неповному покритті тіла, дефіциті та складності в обслуговуванні. Саме тому воїни не позбувалися сталевих обладунків, а поєднували їх із бавовняними: одягали сталевий нагрудник поверх або під стьобаний обладунок.
Інші новини науки
- Лляна туніка та набедрена пов’язка: у чому воювала армія Стародавнього Єгипту. В епоху Нового царства, приблизно 1550–1070 рр. до н. е., армія Стародавнього Єгипту використовувала списи, щити, луки та вигнуті мечі, відомі як хопеші.